Фотовиставка

Олена Швидка

Олена Швидка, Іванівська сільська голова  

Іванівська громада поблизу Чернігова була окупована російськими військами на початку березня 2022 року. Населений пункт опинився не лише в окупації, а й під постійними обстрілами. 

Голова громади залишалася разом із своїми односельцями. "Я декілька разів підходила до російських військових, не представляючись. Вони питали, де наша влада? Я не називала себе, бо невідомо, що вони могли зробити. Лише прагнула дізнатися, чи можна з села вийти жінкам з дітьми. Людей військові не випускали", - згадує Олена. 

Про справжнє пекло, яке пережили місцеві мешканці в окупації, згодом дізнався весь світ. Історія села Ягідне, де окупанти в підвалі сільської школи утримували понад 300 людей, стала одним із жахливих прикладів російської окупації Чернігівщини. В Іванівській громаді було знищено чи пошкоджено понад 2000 будинків, школи, будинки культури.

Під час вторгнення Олену переховували жителі села, бо всі розуміли, якщо вона потрапить до рук ворога, то її не відпустять. Родина Олени Швидкої зазнала втрат – померла бабуся, а дядька розстріляли окупанти.

Після звільнення Іванівська громада почала свій шлях відновлення. Найбільший виклик – це відбудова приватного майна людей, адже багато родин залишилися просто неба. За сприяння голови відбулося обʼєднання місцевих активістів, влади та бізнесу, що допомогло рухатися вперед. Попри всі перешкоди, Олена не зупиняється. Вона вірить у свої громаду. А люди вірять своїй очільниці. І сьогодні Іванівська громада продовжує співпрацювати з міжнародними фондами й організаціями. Робота триває, а керує цим процесом незламна жінка.

Ірина Дубик

Ірина Дубик - начальниця відділу культури, сім'ї, молоді та спорту Кіптівської сільської ради, заступниця голови ГО "Кіптівська жіноча спілка"

У перший місяць повномасштабного вторгнення Кіптівська громада опинилася на лінії розмежування. Через неї проходила транзитна дорога евакуації. У громаді, окрім військових, з’явилося багато внутрішньо переміщених осіб.

Ірина Дубик разом із партнерськими жіночими ГО організували гуманітарний коридор та забезпечували людей дитячим харчуванням, ліками та всім необхідним.

Коли ж громада опинилася відрізаною від Чернігова, Києва й Сум, у с.Вовчок відновили старий млин. Там почали молоти зерно, випікати бездріжджовий хліб. У кожної з жінок була своя відповідальність. Завдання Ірини полягало в налагодженні логістики. Завдяки її роботі відбувалася доставка хліба, а також інших продуктів, допомоги за запитами старост навколишніх сіл. Разом із старостою с. Прогрес Іриною Додатко налагоджували кухню для військових, зустрічали ВПО, в тому числі постраждалих із Ягідного, формували гуманітарну допомогу.

А ще жінки народного колективу "Любисток", де співає Ірина, шили необхідні речі для військових. Коли бої стихли, вони вирушили з творчими виступами. "Бо культура, творчість — це теж хліб, але для душі!", - вважає Ірина Дубик.

Наталія Калініченко

Наталія Калініченко, чернігівська підприємиця, власниця ресторану "Веранда"

Однак повномасштабне вторгнення Росії, активні бойові дії навколо міста зупинили роботу "Веранди", а Наталія виїхала до Австрії. Там вона прожила 5 місяців, маючи хорошу роботу, й остаточно зрозуміла, що не є потенційною емігранткою.

"Я вважаю, що ми – соціально відповідальний бізнес. І я вирішила повертатися, щоб бути залученою до життя в місті, підтримувати різні зустрічі та ініціативи", – наголошує власниця ресторану. Вони відновили роботу одного закладу в червні, іншого – в листопаді 2022 року.

Більше того, у них під опікою є дитячий табір, в якому забезпечують якісне і здорове харчування. Також активно долучаються до всеукраїнських зустрічей, ініціюють власні. Як і в більшості українців, у них є родичі та близькі друзі, яких, на жаль, втратили назавжди. Є друзі, які пройшли через полон. 

"Я не помилюся, якщо скажу, що в кожного з нас є відчуття, що ми робимо недостатньо", — говорить Наталія Калініченко. Тому залученість до різних громадських кампаній допомагає команадам кафе і ресторанів бути корисними та відчувати, що вони теж приносять користь.

" З кожної гарячої страви наш заклад, як і інші чернігівські колеги, жертвує певний відсоток на всеукраїнський збір коштів для наших захисників. Це також дозволяє гостям ресторану відчути, що їхні дії мають значення, що вони роблять добру справу. І, я думаю, це зараз дуже важливо для кожного" , - наголошує вона.

Катерина Молько

Катерина Молько, власниця виробництва безкаркасних меблів "Майстерня сучасних меблів KatyPuf"  

До початку великої війни сімейний бізнес Катерини Молько у Чернігові став досить масштабним і потужним. Разом із чоловіком відкрили велике виробництво, на початку лютого 2022 року облаштували та відкрили ще й новий шоурум…  

Напередодні вторгнення – 23 лютого доньці Катерини виповнилося лише 9 місяців. Тоді жінка була щасливою мамою, дружиною і підприємицею… З рідними та близькими святкували маленький ювілей дівчинки. А на ранок почалася велика війна. Зібрали речі першої необхідності і поїхали в нікуди… Катерина і немовля опинилися у  Німеччині. Чоловік залишився вдома.

 На виробництві в цей час змінили напрям роботи і почали шити білі зимові захисні костюми для армії. А згодом у Німеччині чернігівка отримала звістку, що виробництва вже більше немає. Склад із матеріалами  згорів. Шоурум був пошкоджений.  "Я навіть не плакала, бо розуміла, що головне зовсім інше. Мої рідні живі!", - згадує Катерина Молько. 

Потім вона усвідомила, що не зможе залишатися закордоном. Адже вдома чекали рідні і невгамовне бажання знову повернутися до справи свого життя. 

Але найбільшу підтримку свого бізнесу Катерина отримала саме від клієнтів. "Вони, як почули про нашу біду, почали телефонувати, питати, стали робити замовлення спеціально, щоб нас підтримати. Я дуже всім вдячна!", - говорить підприємиця. 

Все, що будувалося до цього роками, знову почалося з нуля. Катерині з дитиною просто при свічках довелося знову повернутися до викройок, а чоловік потім розвозив їх на пошиття...  Далі була грантова підтримка та придбання нового обладнання. Підприємство "Майстерня сучасних меблів KatyPuf"  відроджується. Цього року йому виповнюється вже 9 років.

Лариса Шовкова

Лариса Шовкова, Тупичівська сільська голова  

Лариса Шовкова працює головою Тупичівської сільради з 2006 року. Ще до війни в громаді стартувала програма "Децентралізація приносить кращі результати та ефективність". За рішенням жителів громади почали працювати над відкриттям швейної майстерні: визначилися з обладнанням і донорами. Першу частину коштів отримали ще до війни. Іншу вже влітку 2022 року, після того, як Тупичів зустрівся з окупантами. Зважаючи на близькість до російського кордону, громада опинилася в окупації в перші дні.

"Росіяни зайшли до нас уже 24 лютого, хоча російські війська в нас не базувалися — ми були транзитною зоною. Я весь час була на місці, нікуди не виїздила. Як могла, вирішувала питання життя громади, хоч це було нелегко. Загалом місцевих військові, на щастя, не чіпали, але в мене вдома  був обшук", - говорить про пережите Лариса Шовкова. 

Загарбники шукали зброю та рації. І головним завданням голови громади тоді було докласти максимум зусиль, щоб після розмови з окупантами всі залишилися живі. А ще душа боліла за нове обладнання, про яке так мріяла громада.

 1 квітня останні загарбники покинули  Тупичівську землю. Швейне обладнання для нового цеху, яке  великими зусиллями переховували від російських солдат, вціліло. І в листопаді 2022 року в громаді запрацював швейний цех. 

Зараз у Тупичівської громади дуже багато ідей та енергії, але потрібні кошти на втілення та партнери, які зможуть допомогти. Люди мріють про великий спортзал і спортивне поле зі штучним покриттям у селі Вихвостів. Та найбільша мрія спільна для всіх – щоб закінчилася війна і ми перемогли.

Тетяна Карма

Тетяна Корма, чернігівська волонтерка та громадська діячка  

Чернігівка Тетяна Корма не вірила в можливість повномасштабного вторгнення росії. Розгубленість вона відчувала в перші години великої війни, як і значна частина українського суспільства. Та потім ці почуття змінилися на активні дії. 

24 лютого жінка мала забирати групу дітей із табору. Наступного дня було вже зрозуміло, що повертатися на Чернігівщину небезпечно: десь тривають бої, частина громад опинилася в окупації. Тому Тетяна знайшла через соцмережі для себе і дітей прихисток на заході країни, де вони перебували 5 місяців. "У Дрогобичі в мене було світло та інтернет, на відміну від моїх земляків у Чернігові. І я зайнялася організацією допомоги для тих, хто цього потребував", - згадує вона.  

Тетяна, маючи значний досвід управлінської діяльності, будь-які ресурси прагне використовувати ефективно – від пошуку необхідної допомоги до спрямування саме туди, де найбільше потребують. За сприяння Тетяни Корми в медичні заклади міста та області, особливо прикордонні, була спрямована гуманітарна допомога від міжнародних благодійних організацій. 

"Я завжди намагаюся бути корисною і частину свого часу віддаю соціальним проєктам. Зараз маю важливу місію як помічниця Святого Миколая", - жартує Тетяна. Вона зібрала листи дітей з прикордонних шкіл Чернігівщини і передала їх благодійній організації в Латвії (Твої друзі) для виконання побажань українських дітей. "Це так круто, що наші діти й досі мають мрії! Для них це важлива психологічна підтримка і, звичайно, подарунки", - зазначає вона. Організовані точки збору подарунків у Латвії знайдуть своїх адресатів на Чернігівщині. 

За ініціативи Тетяни в області втілено кілька благодійних проєктів. Вона співпрацює з організаціями, які всіляко підтримують Чернігівщину.  І саме завдяки таким людям, ми продовжуємо тримати тил.

Тетяна Діденко

Тетяна Діденко, керівниця Ветеринарно-стерилізаційного центру "Крок до тварин" в Чернігові

Під час обстрілів обласного центру Чернігівщини у лютому-березні 2022-го Тетяна Діденко врятувала понад 200 тварин. Про війну жінка почула вночі, під час чергування у центрі. І перше, що вона зробила, повернулася додому, щоб забрати 10 домашніх тварин, які там мешкали. 

"Насправді, я не могла вчинити інакше, я не могла залишити тварин без нагляду  – ані своїх домашніх, ані з центру", - говорить чернігівка. Вона вважає удачею, що напередодні була поставка корму до центру і тварини мали їжу.  Весь час облоги Чернігова Тетяна залишалася  на роботі.

На жаль, не обійшлося без втрат. Обстріли зруйнували власне житло зооволонтерки, і чотири прильоту були по центру.  Внаслідок цього 30 тварин померли від серцевих нападів, переляків, втекли із розбитих вольєрів та не повернулися назад. У час облоги Тетяна лікувала, годувала тварин, гасила пожежі, зберігала майно від мародерів і ні на хвилину не здавалася. 

Свою улюблену справу вона не залишає і сьогодні. На жаль, в центрі зараз значно збільшилася кількість безпритульних тварин. Тільки уявіть – 300 собак і 220 котів. І всі вони під її наглядом. Тетяні допомагають співробітники центру, волонтери і небайдужі люди. Чернігівський центр завдяки сумлінній праці цієї сильної і сміливої жінки є одним з найкращим в Україні. 

Україна - це не просто люди, це ще й духовні цінності, підтримка один одного, це і піклування про тварини. Жодне цивілізоване суспільство не може існувати без тварин. Собаки вміють пробачати, у них можна повчитися відданості і любові до людей, таку філософію сповідує Тетяна Діденко. І з цим складно посперечатися.

Вікторія Хомич

Тетяна Діденко, керівниця Ветеринарно-стерилізаційного центру "Крок до тварин" в Чернігові

Вікторія Хомич повністю змінила своє життя. Війна застала її у розпачі і жаху, адже спокійне життя у мальовничому Бердянську на березі моря перетворилося на боротьбу за виживання. Через півтора місяці після початку великої війни Вікторія знайшла сили і можливість покинути рідний дім, власний бізнес і звичний спосіб життя.

Після пʼяти діб надскладних випробувань її родина дісталися до Чернігова, який став для них новим домом.

"Бердянськ — місто, яке назавжди залишиться у моєму серці. Там пройшло моє дитинство, там були мої перші мрії та плани. Але життя змінилося — довелося починати все з нуля", – ділиться досвідом Вікторія.

Спочатку було дуже  важко. Нове місто, нові люди, нові обставини… Але з часом Вікторія зрозуміла, що кожен крок уперед — це не втрати, а можливості.

Опинившись у Чернігові, Вікторія вирішила освоїти нову професію. До цього вони з чоловіком мали власний бізнес із розведення перепілок. А зараз жінка стала майстринею нігтьової естетики. Отримала вже кілька дипломів, напрацювала клієнтську базу і відкрила власний салон.

Вікторія полюбила свою нову справу, з якої черпає натхнення і отримує задоволення. Вона відкрила ФОП. Завдяки своїй працездатності та наполегливості отримала грант і на ці кошти придбала сучасне обладнання в салон і покращила якість своїх послуг.

"Сьогодні я з гордістю можу сказати, - зазначає наша героїня, - моє життя змінилося, і я вдячна кожному дню за те, що мала сили почати спочатку свою справу. Війна змінила моє життя, але головне, що я і моя родина у безпеці".

Наталія Кохан

Наталія Кохан, чернігівська підприємиця та громадська активістка

Всі сподівання Наталії розлетілися вщент у ніч на 24 лютого. Попри біль і розпач, вона разом із сусідами впорядкували підвал будинку і там зібралися понад 30 людей. Усі, як могли, допомагали один одному. Наталія підтримувала літніх сусідів, родини з дітьми. Хоча вирішили залишитися вдома, одного дня вивезли до Києва сусідніх дітей і літніх людей. У столиці дізналися, що міст через Десну підірваний. Так Наталія з чоловіком вимушено опинилися в Києві. Там вони одразу включилися у волонтерську діяльність, активно через своїх друзів, знайомих збирали і приймали гуманітарну допомогу з усієї України, організовували її доставку до Куликівки, а звідти в Чернігів.

"Я докладала максимум зусиль, щоб допомогти рідному місту, адже в Києві ситуація була трохи легшою. Попри обстріли, було світло, працювали магазини і я мала змогу хоч якось підтримати своїх земляків", - говорить Наталія. Вона дуже вдячна всім друзям-волонтерам, які були задіяні у спільній діяльності. 

7 квітня Наталія Кохан повернулася додому.  А три дні відновила роботу мережа магазинів взуття "Кохана пара", що належить родині. Незважаючи на всі труднощі і виклики війни, вона не збирається залишати свій бізнес. 

Весь цей час Наталія активно займається громадською діяльністю. Є заступницею голови Чернігівської громадської організації “Спілка жінок Чернігівщини”. Вони багато допомагають жителям прикордоння продуктами, харчуванням, одягом, засобами гігієни. Також співпрацюють з благодійними фондами і значну частину допомоги спрямовують у Новгород-Сіверський район, що потерпає від ворожих обстрілів.

Ольга Кунтиш

Ольга Кунтиш, голова ГО "Агенція ефективного розвитку", програмна менеджерка міжнародної гуманітарної організації ZOA (Чернігів/Суми), координаторка Кластеру з продовольчої безпеки та засобів до існування у Чернігівській області.

"Мама, війна!", - почула у слухавці від 14-річної доньки Ольга Кунтиш. У перші тижні війни робила, що могла: допомагала готувати їжу, під час повітряних тривог писала грантові заявки для міжнародної підтримки, був навіть досвід з виготовлення коктейлів Молотова... До речі, згодом за отримані грантові кошти Понорницька громада придбала потужний генератор за 7 500 євро, а частині внутрішньо-переміщених осіб, що проживали на цій території, допомогли побутовими речами і проведено заходи щодо їхньої інтеграції в громаду.

Виїхати з  Чернігова під постійними обстрілами вийшло лише з третьої спроби. У рідній Понорницькій громаді Ольга організувала потужний волонтерський центр, забезпечивши доставку гуманітарних вантажів. Всі учасники процесу, без перебільшення, ризикували власними життями, але продовжували свою діяльність. Разом зі своїм чоловіком Ольга особисто їздила зустрічати і супроводжувати вантажі.

У Понорниці та селах допомогу отримували всі, хто потребував, а особливо ВПО, яких у громаді на той момент налічувалось понад 1000 осіб. Адже тоді вони фактично були відрізаними від продовольства, медикаментів, а шляхи виїзду-в’їзду були небезпечними. "У волонтерському центрі разом зі мною працювали ще кілька місцевих дівчат, яким я дуже вдячна за допомогу. Велася величезна робота, важка фізично і морально", - зазначає Ольга Кунтиш. Пізніше за ініціативи незламної активісти у Понорницькій громаді запрацювали кілька програм підтримки ВПО.

Зараз Ольга Кунтиш працює у великій міжнародній організації, що допомагає  вразливим категоріям населення відновлювати житло, пошкоджене внаслідок бойових дій на Чернігівщині. Водночас спільно з колегою реалізує проєкт із психологічної і гуманітарної підтримки жінок із дітьми, які є ВПО або постраждалими внаслідок військового конфлікту в п’яти громадах Чернігівської області.

Марина Новик