Фотовиставка

Олена Швидка

Олена Швидка, Іванівська сільська голова  

Іванівська громада поблизу Чернігова була окупована російськими військами на початку березня 2022 року. Населений пункт опинився не лише в окупації, а й під постійними обстрілами. 

Голова громади залишалася разом із своїми односельцями. "Я декілька разів підходила до російських військових, не представляючись. Вони питали, де наша влада? Я не називала себе, бо невідомо, що вони могли зробити. Лише прагнула дізнатися, чи можна з села вийти жінкам з дітьми. Людей військові не випускали", - згадує Олена. 

Про справжнє пекло, яке пережили місцеві мешканці в окупації, згодом дізнався весь світ. Історія села Ягідне, де окупанти в підвалі сільської школи утримували понад 300 людей, стала одним із жахливих прикладів російської окупації Чернігівщини. В Іванівській громаді було знищено чи пошкоджено понад 2000 будинків, школи, будинки культури.

Під час вторгнення Олену переховували жителі села, бо всі розуміли, якщо вона потрапить до рук ворога, то її не відпустять. Родина Олени Швидкої зазнала втрат – померла бабуся, а дядька розстріляли окупанти.

Після звільнення Іванівська громада почала свій шлях відновлення. Найбільший виклик – це відбудова приватного майна людей, адже багато родин залишилися просто неба. За сприяння голови відбулося обʼєднання місцевих активістів, влади та бізнесу, що допомогло рухатися вперед. Попри всі перешкоди, Олена не зупиняється. Вона вірить у свої громаду. А люди вірять своїй очільниці. І сьогодні Іванівська громада продовжує співпрацювати з міжнародними фондами й організаціями. Робота триває, а керує цим процесом незламна жінка.

Ірина Дубик

Ірина Дубик - начальниця відділу культури, сім'ї, молоді та спорту Кіптівської сільської ради, заступниця голови ГО "Кіптівська жіноча спілка"

У перший місяць повномасштабного вторгнення Кіптівська громада опинилася на лінії розмежування. Через неї проходила транзитна дорога евакуації. У громаді, окрім військових, з’явилося багато внутрішньо переміщених осіб.

Ірина Дубик разом із партнерськими жіночими ГО організували гуманітарний коридор та забезпечували людей дитячим харчуванням, ліками та всім необхідним.

Коли ж громада опинилася відрізаною від Чернігова, Києва й Сум, у с.Вовчок відновили старий млин. Там почали молоти зерно, випікати бездріжджовий хліб. У кожної з жінок була своя відповідальність. Завдання Ірини полягало в налагодженні логістики. Завдяки її роботі відбувалася доставка хліба, а також інших продуктів, допомоги за запитами старост навколишніх сіл. Разом із старостою с. Прогрес Іриною Додатко налагоджували кухню для військових, зустрічали ВПО, в тому числі постраждалих із Ягідного, формували гуманітарну допомогу.

А ще жінки народного колективу "Любисток", де співає Ірина, шили необхідні речі для військових. Коли бої стихли, вони вирушили з творчими виступами. "Бо культура, творчість — це теж хліб, але для душі!", - вважає Ірина Дубик.

Наталія Калініченко

Наталія Калініченко, чернігівська підприємиця, власниця ресторану "Веранда"

Однак повномасштабне вторгнення Росії, активні бойові дії навколо міста зупинили роботу "Веранди", а Наталія виїхала до Австрії. Там вона прожила 5 місяців, маючи хорошу роботу, й остаточно зрозуміла, що не є потенційною емігранткою.

"Я вважаю, що ми – соціально відповідальний бізнес. І я вирішила повертатися, щоб бути залученою до життя в місті, підтримувати різні зустрічі та ініціативи", – наголошує власниця ресторану. Вони відновили роботу одного закладу в червні, іншого – в листопаді 2022 року.

Більше того, у них під опікою є дитячий табір, в якому забезпечують якісне і здорове харчування. Також активно долучаються до всеукраїнських зустрічей, ініціюють власні. Як і в більшості українців, у них є родичі та близькі друзі, яких, на жаль, втратили назавжди. Є друзі, які пройшли через полон. 

"Я не помилюся, якщо скажу, що в кожного з нас є відчуття, що ми робимо недостатньо", — говорить Наталія Калініченко. Тому залученість до різних громадських кампаній допомагає команадам кафе і ресторанів бути корисними та відчувати, що вони теж приносять користь.

" З кожної гарячої страви наш заклад, як і інші чернігівські колеги, жертвує певний відсоток на всеукраїнський збір коштів для наших захисників. Це також дозволяє гостям ресторану відчути, що їхні дії мають значення, що вони роблять добру справу. І, я думаю, це зараз дуже важливо для кожного" , - наголошує вона.

Катерина Молько

Катерина Молько, власниця виробництва безкаркасних меблів "Майстерня сучасних меблів KatyPuf"  

До початку великої війни сімейний бізнес Катерини Молько у Чернігові став досить масштабним і потужним. Разом із чоловіком відкрили велике виробництво, на початку лютого 2022 року облаштували та відкрили ще й новий шоурум…  

Напередодні вторгнення – 23 лютого доньці Катерини виповнилося лише 9 місяців. Тоді жінка була щасливою мамою, дружиною і підприємицею… З рідними та близькими святкували маленький ювілей дівчинки. А на ранок почалася велика війна. Зібрали речі першої необхідності і поїхали в нікуди… Катерина і немовля опинилися у  Німеччині. Чоловік залишився вдома.

 На виробництві в цей час змінили напрям роботи і почали шити білі зимові захисні костюми для армії. А згодом у Німеччині чернігівка отримала звістку, що виробництва вже більше немає. Склад із матеріалами  згорів. Шоурум був пошкоджений.  "Я навіть не плакала, бо розуміла, що головне зовсім інше. Мої рідні живі!", - згадує Катерина Молько. 

Потім вона усвідомила, що не зможе залишатися закордоном. Адже вдома чекали рідні і невгамовне бажання знову повернутися до справи свого життя. 

Але найбільшу підтримку свого бізнесу Катерина отримала саме від клієнтів. "Вони, як почули про нашу біду, почали телефонувати, питати, стали робити замовлення спеціально, щоб нас підтримати. Я дуже всім вдячна!", - говорить підприємиця. 

Все, що будувалося до цього роками, знову почалося з нуля. Катерині з дитиною просто при свічках довелося знову повернутися до викройок, а чоловік потім розвозив їх на пошиття...  Далі була грантова підтримка та придбання нового обладнання. Підприємство "Майстерня сучасних меблів KatyPuf"  відроджується. Цього року йому виповнюється вже 9 років.

Лариса Шовкова

Лариса Шовкова, Тупичівська сільська голова  

Лариса Шовкова працює головою Тупичівської сільради з 2006 року. Ще до війни в громаді стартувала програма "Децентралізація приносить кращі результати та ефективність". За рішенням жителів громади почали працювати над відкриттям швейної майстерні: визначилися з обладнанням і донорами. Першу частину коштів отримали ще до війни. Іншу вже влітку 2022 року, після того, як Тупичів зустрівся з окупантами. Зважаючи на близькість до російського кордону, громада опинилася в окупації в перші дні.

"Росіяни зайшли до нас уже 24 лютого, хоча російські війська в нас не базувалися — ми були транзитною зоною. Я весь час була на місці, нікуди не виїздила. Як могла, вирішувала питання життя громади, хоч це було нелегко. Загалом місцевих військові, на щастя, не чіпали, але в мене вдома  був обшук", - говорить про пережите Лариса Шовкова. 

Загарбники шукали зброю та рації. І головним завданням голови громади тоді було докласти максимум зусиль, щоб після розмови з окупантами всі залишилися живі. А ще душа боліла за нове обладнання, про яке так мріяла громада.

 1 квітня останні загарбники покинули  Тупичівську землю. Швейне обладнання для нового цеху, яке  великими зусиллями переховували від російських солдат, вціліло. І в листопаді 2022 року в громаді запрацював швейний цех. 

Зараз у Тупичівської громади дуже багато ідей та енергії, але потрібні кошти на втілення та партнери, які зможуть допомогти. Люди мріють про великий спортзал і спортивне поле зі штучним покриттям у селі Вихвостів. Та найбільша мрія спільна для всіх – щоб закінчилася війна і ми перемогли.

Тетяна Карма