Людмила Дідух "Спілкування з дітьми, бо це саме дороге, що є в моєму житті, ‒ мої діти"
Ірина Корогод: Просто в мене були залізні нерви
Наталія Полодюк: "Якби не ми, хто?"
Ірина Дубик: "Хто б не розповідав про війну, це неможливо передати"
Володимир Пузирний: "Життя йшло як воно йшло. Не можна було його зупинити"
Лідія Олійник: "Найстрашніше було те, що думала чи побачу своїх дітей коли-небудь"
Валентина Лось: "О, Михайловна, машина стоїть, все нормально. Прапори висять, машина стоїть".
Алла Гаммер: "У мами був шок, коли сказала, що ми вирішили не їхати"
Тамара Чуста: "Я боялася страшно. Сама перша бігла в подвал"
Вікторія Ліскович: "Замкнусь на сім замків, мене ніхто не знайде. Ніхто нікуди не поїде"
Микола Терещенко: Як от діди наші казали, як вмирати збираєтеся ‒ хліб паши. Так ми так само.
Валентина Кубрак: Це може статися із кожною країною, із кожним поколінням.
Олександр Коваленко: вискочив з машини хлопець, каже: "Заправте мене бистренько. Я тільки що від смерті врятувався"
Надія Пилипенко: Стріляють, не стріляють, але я йшла на роботу
Ніна Мусаєва: У нас діти знатимуть, що таке війна.
Ніна Мельник: Ми жили думками про те, що ось-ось буде перемога.
