Євгенія Гавриленко: "Може десь щось і думаєш, та боїшся вголос говорити про якісь плани"
Сніжана Макаревич: "Ми всю війну, все найстрашніше просиділи в погребі"
Валентина Зелепуха: "Жили ми дуже дружно"
Ніна Петровська: "Поки не зайшли росіяни, ми війну не відчували"
Альона Грицевська: "Дитина шепоче: "Мама, а ми виживемо?"
Марина Звонник: "Навіть в евакуації ми ще тиждень лягали спати і клали речі поруч біля себе"
Тетяна Шанойло: "Розуміння, що таке росіяни і як вони приходять, у мене було досить гарне"
Ольга Вовченко: "Прожили день – добре. Завтра прокинулася – ок, знову працюємо"
Маргарита Вовченко: "Ну, чого виїжджати? Наше від нас не втече"
Лариса Пророк: "Хотілося вийти і кричати з балкона, що це страшно і ви що не розумієте, що це реальність, що це серйозно"
Людмила Осипенко: бували такі фрагменти, коли так гатили, що з переляку "Отче наш" забула
Галина Чух: Ще не народився той чоловік, який мене налякав
Лідія Гартович: "За мету, насправді, я виставила те, що мені треба вижити попри все і зберегти своїх рідних"
Віта Шарпило: "Я виживу, це не моя смерть"
Любов Нитченко: Будинок з камня, кріпкий і я думала, що його вистачить мені на все життя
Катерина Юрченко: Читала молитви в погребі. Вспоминала, що знаю, що придумувала. Все читала молитви
